Який зв'язок між темою ВІЛ / СНІДу та ментальним здоров'ям?

Фото без опису

Безбар'єрність

Прямий-прямісінький. Для того, щоб ВІЛ-інфікована людина почувала себе комфортно, мала сили виконувати рекомендації лікарів і боролася за якісне життя – психоемоційний стан має бути стабільним.

Друга сторона медалі – СНІДофобія. Це нав’язливий страх не тільки заразитися, але й взагалі всього, що пов’язано з хворобою. І знову починати треба з піклування про ментальне здоров’я.

«Звідки береться СНІДофобія? Людина перебуває у стані тривоги. І ось вона цю тривогу кудись спрямовує. Дехто боїться мавпячої віспи, комусь скрізь павуки маряться або волосся у їжі. А хтось фокусується на ВІЛ-інфекції. Згадує, що був незахищений статевий контакт або навіть ВІЛ-інфікований сусід заходив у квартиру. І вже людина малює собі ситуації: «Можливо, гість був у ванній кімнаті. А раптом він брав мій станок для гоління, мою зубну щітку». І так далі. І ось все життя СНІДофоба зупиняється. Людина постійно шукає якусь інформацію, вивчає пости на форумах, а потім все перекладає на себе: «У мене точно СНІД, бо в мене є і ті симптоми, і другі, і треті». Насправді діагноз за симптомами не ставиться. ВІЛ-інфекція визначається тільки за результатами тестування. Крапка», – зазначила у прямому ефірі на сторінці ГО Безбар'єрність та Координаційний центр КМУ / Mental Health UA Олена Вдовенко, консультантка «рівний-рівному» з надання психологічної допомоги Гаряча лінія з питань туберкульозу та В І Л/С Н І Д.

Люди зі СНІДофобією зазвичай проходять тестування на ВІЛ безліч разів. Додатково роблять ПЦР-аналізи, знову й знову відвідують приватні лабораторії. Вони не звертають уваги на світ навколо, на події у суспільстві, ігнорують свою родину й самих себе. СНІДофоби забувають, чи їли вони, коли спали та виходили на вулицю. Вони сконцентровані тільки на одні проблемі: як не заразитися.

«Що ми можемо запропонувати? У нас на гарячій лінії працюють психологи. Також на сайті можна отримати онлайн-консультацію. Ми надаємо всю інформацію стосовно ВІЛ-інфекції. Але якщо після роз’яснень у людини тривожність не проходить – дуже толерантно радимо йти далі до вузьких фахівців, звертатися за психотерапевтичною допомогою», – додає Олена Вдовенко.

Що гірше: боятися всього чи не боятися зовсім? Це дві крайнощі, але друга може мати фатальні наслідки. Її прихильників називають СНІД-дисидентами: це люди, які або повністю відкидають ВІЛ / СНІД, або ж не заперечують існування загалом, але вважають, що в них немає інфекції, не вірять результатам тестів. Їхній головний аргумент: «Ми себе прекрасно почуваємо».

«Але людина і 10 років може бути в латентному стані, розповсюджувати ВІЛ-інфекцію та не відчувати ніяких змін у здоров'ї. А потім буває пізно. Антиретровірусна терапія (АРТ) – це не якась чарівна паличка, що може на будь-якій стадії захворювання підняти пацієнта та зберегти йому якість життя. Лікування треба починати своєчасно, коли виявляється ВІЛ. Іноді змінити хибні переконання вдається соціальним працівникам. Приводять людей у відділення з тяжкими хворими, показують пацієнтів, які так само були СНІД-дисидентами, і те, що з ними сталося. Хоча не завжди вдається щось довести. Бо люди ж фактично помирають не від СНІДу. Люди помирають від опортуністичних захворювань, які призводять до ураження органів», – пояснює фахівчиня.

До СНІД-дисидентів відносять і тих людей, хто приймав ліки, але на певному етапі вирішив, що поки досить. Бо стан наче не погіршується, як буде погано – от тоді знову повернуся до АРТ. Але так теж схема не працює. У терапії важливо бути дисциплінованим, спроможним виховати у собі прихильність для лікування. На це потрібен внутрішній ресурс. Звідки його брати? Найчастіше джерелом сили для людини стає найближче оточення.

«Але це лише один із варіантів. Коли абонент звертається до консультанта за допомогою, то вони разом починають шукати щось особливе та особисте. Психолог виступає тільки як провідник, ставить потрібні питання, а вже людина сама знаходить ті ресурси, які їй варто використовувати. Окрім підтримки рідних це може бути улюблена справа, волонтерство, тварини – домашні або в притулку. Не буває так, що один раз поговорили і все вирішили. Це кропітка робота над покращенням свого психоемоційного стану», – підкреслила Олена Вдовенко.

Цикл ефірів з фахівцями відбувається у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я, яка впроваджується за ініціативою першої леді Олена Зеленська.