Фото без опису

Соціальне сирітство – є однією з найбільш актуальних сучасних проблем українського суспільства. Війна, нестабільна соціально-економічна, політична ситуація призводять до збільшення кількості сімей з рівнем соціально- економічної чи структурної дезорганізації. Зниження цінності сім’ї і сімейних відносин в сучасному українському суспільстві, проблеми девіантного способу життя населення, вроджені вади розвитку немовлят призводить до відмов значної частини населення від виховання власних дітей.

Раннє соціальне сирітство – це соціальне явище, яке визначається наявністю в суспільстві дітей віком від 0 до 3 років, які позбавлені батьківського піклування із соціальних причин, яким гарантовано особливий соціально-правовий захист держави та їх статус підтверджений документально.

Найчастіше мами, які в очікуванні дитини, перебувають в складних життєвих обставинах та не можуть їх самостійно вирішити, наважуються на відчайдушний крок та залишають своїх щойно народжених немовлят у пологовому відділенні.

Раннє соціальне сирітство – одне з найсумніших явищ життя сучасного суспільства, оскільки дитина стає сиротою при живих батьках.

Основні проблеми через які найчастіше жінки відмовляються від новонародженої дитини:

  • соціально-економічні проблеми, а саме безробіття, тяжке матеріальне становище, відсутність необхідних житлових умов;

  • педагогічна некомпетентність сім’ї - зниження виховного потенціалу сім’ї, не сформованість відповідального відношення до батьківства;

  • неготовність виховувати дитину через вік;

  • легковажне перше кохання, коли молодь не обізнана в засобах контрацепції;

  • несформоване почуття відповідальності у молодих людей і молодих батьків за себе і свої вчинки перед собою, родиною, спільнотою;

  • зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї;

  • відсутність підтримки з боку батька дитини та родичів;

  • одинока мати;

  • народження дитини з тяжкою патологією і фізичними вадами;

  • наявність алкогольної або наркотичної залежності матері;

  • матері, які вже позбавлені батьківських прав стосовно інших дітей, що унеможливлює повернення дитини додому.

Соціальне сирітство – це порушення прав неповнолітньої дитини шляхом ухилення або відсторонення батьків від виконання батьківських обов’язків через втрату або зниження потенціалу загальнолюдських і духовних цінностей у родині та деформацію соціальних і моральних цінностей у суспільстві. Соціальні сироти – це діти з гарантованим державою правом та найбільшою потребою мати сім’ю – батька й матір.

До «соціальних сиріт» відносять такі групи неповнолітніх: 1) безпритульні діти, які не мають постійного місця проживання у зв’язку із втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім’ї; 2) діти яких вигнали з дому батьки; 3) бездоглядні діти - діти які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей; 4) діти-втікачі із виховних установ – діти, які зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках; 5) діти-втікачі із зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленням у психічному та особистісному розвитку; 6) діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці – діти позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; 7) діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, діти з діагнозом дромоманія – схильність до бродяжництва та подорожування; 8) діти трудових мігрантів; 9) діти, батьки, яких розлучені.

Для запобігання появи соціальних сиріт та забезпечення психічного здоров’я дитини кожна сім’я зобов’язана дотримуватись певних умов виховання, а саме: мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини, що є наслідком правильної організації сімейного життя; приклад батьків; авторитет батьків; достатній рівень психолого-педагогічної культури батьків; усвідомлення батьками відповідальності перед суспільством за виховання дитини.

Сім’я - виступає первинним осередком суспільства, джерелом емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей. Водночас «сім’я» перебуває в центрі соціально-економічних процесів, які відбуваються у суспільстві. Узагальнення концепційності базису сім’ї веде до безпосереднього усвідомлення розуміння її, як головної і природної системи соціального й біологічного захисту дитини, яка опинилася в кризовій ситуації.

Шановні батьки, огорніть своїх діток любов’ю та гідно виконуйте свій обов’язок. Віддавайте дитині тепло і ласку, радійте і частіше посміхайтеся, адже дитина – це свято у нашому житті!