Фото без опису

 

Інституційні заклади, такі як дитячи будинки, школи-інтернати, будинки дитини, дитячі будинки-інтернати - створені для забезпечення догляду за дітьми, які залишилися без батьківського піклування або опинилися у складних життєвих обставинах. Такі заклади несуть негативні наслідки на розвиток дитини, на її психологічний стан та соціальну адаптацію.

 

Головні проблеми таких закладів:

Відсутність індивідуального підходу до виховання кожної дитини.

Вихователі відповідають за велику кількість дітей, що унеможливлює емоційний контакт. Дитина, в свою чергу, не отримує достатнього тепла, підтримки та любові, тому має труднощі в спілкуванні, невміння формувати довірливих стосунків та емоційно не стабільні.

 

Відставання у когнітивному розвитку та навчанні.

Діти в таких закладах мають низький рівень знань, ніж їх ровесники в сімейному середовищі. Через відсутність мотивації до навчання, обмежений доступ до додаткових освітніх можливостей та відсутність індивідуального підходу до навчання - стикаються з проблемами у подальшому навчанні та професійному розвитку.

 

Психологічні проблеми та низька самооцінка.

Діти, які живуть в таких закладах, частіше за інших страждають від депресії, тривоги та мають низьку самооцінку. Через відчуття покинутості та непотрібності, відсутності емоційної підтримки, у складні моменти - виникають труднощі у формуванні здорових відносин у дорослому житті.

 

Відсутність моделі сімейного життя.

В сім’ях де є любов, турбота один про одного, взаємоповага та відповідальність - легко долають труднощі на своєму шляху. Діти, які виховуються в інституційних закладах, не мають прикладу нормальної сім’ї і це ускладнює їхнє розуміння сімейних цінностей та в подальшому виникають труднощі у створенні власної родини.

Найважливішим соціальним завданням сучасного суспільства - реформування інституційних закладів для виховання дітей. Бо такі заклади не можуть повноцінно замінити сім’ю, створити сприятливі умови, забезпечити права та благополуччя дітей, особливо тих, хто залишився без батьківського піклування.

Деінституціалізація – це поступове скорочення кількості інтернатних закладів і перехід до альтернативних моделей виховання, таких як сімейні форми опіки, патронатні родини та малі групові будиночки. Таке виховання сприятиме гармонійному зростанню дітей та їх інтеграції у суспільство. Діти почуватимуть себе захищеними, матимуть повноцінну увагу та підтримку, а саме головне – в оточені любові. Кожна дитина має права на повноцінне життя, розвиток у сімейному середовищі та рівні можливості для майбутнього.