Фото без опису

Усиновлення — це не лише юридичний аспект, а й глибоко гуманний крок, який змінює долі людей. В Україні, як і в багатьох інших країнах, проблема сирітства залишається актуальною. Особливої уваги потребують діти з інвалідністю, діти старшого віку, а також сімейні групи — брати і сестри, яких часто роз’єднують через складність улаштування. Формування в суспільстві культури усиновлення — важливий крок до того, щоб кожна дитина мала шанс зростати в люблячій родині.

 Чому саме ці діти потребують особливої уваги?

- Діти з інвалідністю часто залишаються в закладах через стереотипи: що вони «важкі», «незручні», «неповноцінні». Насправді багато з них мають лише легкі або середні порушення й можуть повноцінно розвиватися в люблячій сім’ї.

- Діти старшого віку — це діти з історією. Їх складніше адаптувати, вони потребують довіри та терпіння. Але вони — не менш гідні любові, ніж малюки.

- Брати і сестри — їх часто розділяють, бо родини бояться взяти на себе відповідальність одразу за кількох дітей. Проте збереження родинних зв’язків — важливий чинник емоційної стабільності дитини.

Як змінити ситуацію вже сьогодні ?

Ми не зможемо змінити минуле дитини, але можемо змінити її майбутнє.

Більшість людей не усиновлює дітей із зазначених категорій не через байдужість, а через страх, міфи і відсутність достовірної інформації.

Усиновлення дитини з інвалідністю — не героїзм, а любов. Підліток у сім’ї — не загроза, а шанс.  Діти старшого віку – вони можуть мати власні мрії, бажання й історії, але понад усе хочуть довіряти і бути поруч із тими, хто їх не залишить. Брати і сестри - родинні групи, які мріють залишитись разом. Їх не варто роз’єднувати, бо сім’я — це не лише батьки, а й підтримка одне одного.

Потрібна реальна підтримка — суспільства, юридична, психологічна, матеріальна. Сім’ї не мають залишатися наодинці з труднощами.

Освіта змінює ставлення. Інформація дає впевненість. Чим більше людей знатимуть, як допомогти — тим менше дітей залишатимуться самотніми.

Усиновлення — це не для "особливих". Це для звичайних людей з великим серцем. Кожна історія важлива. Бо вона може надихнути інших.

А що можете зробити Ви?

  • Усиновити — якщо готові змінити життя дитини;
  • Розповісти іншим — ваш репост або історія можуть стати вирішальними;
  • підтримати родину, які вже виховують таких дітей;
  • Стати наставником — якщо не можете всиновити, але хочете підтримати.

Формування культури усиновлення — це спільна справа. Держава, суспільство, кожен громадянин мають усвідомити, що дати дитині родину — це більше, ніж добрий вчинок. Це створення майбутнього, в якому любов, прийняття і турбота — не виняток, а норма. Особливо це стосується тих, хто має менше шансів бути усиновленим — саме їм ми маємо дати надію і підтримку.

Не знаєте, з чого почати?

Зверніться за консультацією до служби у справах дітей у вашій громаді.

 

Родина — не завжди та, в якій ти народився.

Але завжди та, де тебе люблять.