Леся Українка (Лариса Петрівна КосачФото без опису) – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Вірші її знайомі нам ще змалку, і здавалось би, що ми знаємо про поетесу все. Проте мало хто знає, якби Леся жила в наш час, її однозначно назвали дитиною індіго.

Виховуючись у справжній українській родині, вона швидко увібрала у себе любов до Батьківщини, її звичаїв і традицій та була надзвичайно кмітливою, схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш.

Леся Українка – знана і відома по всьому світі. Усе своє не легке життя вона присвятила творчості на пошану рідній Україні. Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії.

Усе це вилилося в поетичних рядках Лесі, які насичені глибоченною мудрістю, часом нестерпною біллю, а часом життєрадісністю, захопленістю, оптимізмом і вірою, врешті вона вивела українську літературу та мову на принципово новий рівень. Поетеса була сильною, справжньою “українською Жанна-Дарк”, яка оспівувала рідну землю, возвеличувала рідний народ і нещадно осміювала та зневажала ворогів. Й водночас Леся була простою людиною, яка помилялась, співчувала, плакала і посміхалась, відчувала і кохала, чим і була близькою по духу до кожного з нас.

Вона стала символом епохи і дороговказом для багатьох українців. На смерть Лесі Українки (її життя обірвалось 1 серпня 1913 р., в грузинському місті Сурамі) преса одностайно відгукнулася некрологами і статтями, рідні поетеси й українські видання в Києві отримала велику кількість телеграм і листів із виразами співчуття. Почуття горя і непоправної втрати охопило всю Україну.

Твори Лесі Українки перекладено мовами багатьох народів світу, зокрема російською, грузинською, німецькою, абхазькою. В її честь споруджено пам’ятник в м. Батумі, та відкрито музей в м. Сурамі. Ім’я Лесі Українки присвоєно багатьом театрам, інститутам, заводам, бібліотекам, школам, вулицям. Кращими митцями світу створюються балети, романси, пісні на тексти поезій Лесі Українки, художниками ілюструються її твори.

Цього року ми відзначаємо 150-ту річницю від дня народження української поетеси. Тому пропонуємо згадати її творчість, та перечитати один з творів громадянської лірики «Contra spem spero!», адже, передусім, поетеса ввійшла в канон української літератури – як приклад мужності й боротьби.

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!